Нам лікарні не забути тої,
Де з тобою ночували ми,
Де холодною лежала ручка,
Де тримтіло все від страху в животі.
Я не навиджу тебе
Лише за тую ніч проведену ось там
І як можно було все стерпіти там,
І не знаю чому не забула,
Чом тебе не розлюбила душа,
Коли так й не простила за те,
Що зіграти мене уж примусила роль не простую,
А жистокую роль ваша мила душа,
Ну і що це за роль здогадатись не важко,
І я говорить уж не стану ні кому,
Якую я роль уж зіграла тоді.
Нам лiкарнi не забути то
© Copyright: Вика Максименко, 2011
Свидетельство о публикации №111030410053
Свидетельство о публикации №111030410053
Рецензии
