Микола Зеров. Incognito

Его встречаю я — почти что каждый день! —
Его студенчеством все коридоры сыты,
С приязнью лекторской, один или со свитой,
В собраньях, суете, и там, где книжек тень.

Родился он давно, и то не дребедень!
Живет всегда, везде, им весь народ пропитан,
Он ординарен в облике избитом,
Как ветвь ползучая, что дал от вяза пень.

Еще вчера слов лил поток медовый,
И сколько дружества несло гнилое слово!
Но украшал рушник его почтенный бюст.

Предвидит веще он минуту гнусной казни,
От крови отмывать придется кисти рук,
Вот он с собой и носит утиральник.

1934



INCOGNITO

Його  стріваю  я  —  і  мало  не  щодня!  — 
В  студентській  постаті  на  темних  коритарах 
В  повазі  лекторській  і  в  круглих  окулярах, 
Де  тиша  темних  книг,  де  збори  й  метушня. 

Він  народивсь  давно,  і  то  не  маячня! 
Живе  в  усіх  часах,  в  усіх  суспільних  шарах, 
Та  нині  розплодивсь  у  безліч  екземплярах, 
Мов  літоросль  повзка  від  в’язового  пня. 

Ще  вчора  він  слова  точив  мені  медові, 
І  стільки  приязні  було  в  облесній  мові! 
Та  утиральничок  скрашав  поважну  стать. 

Він  бачить  наперед  годину  злої  страти, 
А  руки  прийдеться  від  крові  одмивать, 
Тож  ліпше  рушника  напохваті  держати. 

1934