Тень Сизифа перевод с украинского

ТІНЬ СІЗІФА (Ліна Костенко)

В корчах і в кручах умирають міфи.
Чугайстер щез. Покаялись нявки.
І тільки ми, подряпані Сізіфи,
тябричим вгору камінь-рюкзаки.

Руді стежки роз’їдені дощами.
З крутих плаїв зриваємся, йдемо.
У сьоме небо вийдемо з гущавин,
задавлені гранітними трюмо.

Цей мисник днів — мальовані тарелі,
ця тінь Сізіфа — потойбічний гість,
в столицях меду, в райдугах форелі,
у гіркоті покинутих обійсть.

Ми — гості бджіл. Посидим па бенкетах,
у кріслах пнів, на покуті проваль,—
Попович Женя, Мефістофель в кедах,
і мавки в шортах. І моя печаль.

І тінь Сізіфа, тінь тії печалі,
горбата тінь, трагічна тінь сторіч.
Лілові хмари іван-чаю
пливуть над прірвами у ніч…

Тут буде твердо душу відіспати.
Сидить Сізіф і журиться, біда.
І п’є за нас шампанські водоспади
потік гірський, веселий тамада.

Я знаю, важко. У твоєму віці.
Либонь, я знаю, що й подумав ти:
“Вже краще йти до Бога пасти вівці,
ніж на Вкраїні камінь цей тягти”.

Ще крок, Сізіфе. Не чекай на оплески.
Для глядачів тут сцена закрута,
де чорний беркут з крилами наопашки
хребет землі до сонця поверта.

А ми йдемо, де швидше, де поволі.
Йдемо угору, і нема доріг.
І тінь Сізіфа, тінь моєї долі…
І камінь в прірву котиться з-під ніг…

ТЕНЬ СИЗИФА (перевод П.Голубкова)

В кустах и в кручах умирают мифы.
Чугайстер сник. Покаялись братки.
И только мы, в царапинах Сизифы,
Знай, тащим в гору камни-рюкзаки.

Рыжеют тропки, что дождями смыты.
С высоких круч срываемся мы, но
В седьмое небо мы из джунглей выйдем,
Зажатые гранитными трюмо.

Этот пейзаж - цветастые тарелки,
И тень Сизифа – гость издалека,
В столицах меда, в радугах форельки
И в вечности, глядящей свысока.

Мы – гости пчел. Сидим на их банкетах,
На креслах пней, на пропасти краю –
Попович Женя, Мефистофель в кедах
И нимфы в шортах. И печаль в раю.

И тень Сизифа, тень моей печали,
Трагично сквозь столетия торчит,
И туч лиловость, цвета иван-чая
Плывет над пропастью в ночи.

Душой тут твердо будет отоспаться.
Сидит Сизиф расстроенный, беда.
И водопады пьет за нас с шампанским
Горный поток, веселый тамада.

Я знаю, тяжело. Ты уже старый.
Знаю, какая мысль могла мелькнуть:
«Уж лучше к Господу идти пасти отару,
Чем в Украине камень свой тянуть».

Хоть шаг, Сизиф. Не жди аплодисментов.
Для зрителей та сцена – высока,
Где нараспашку крылья черных беркутов
К солнцу несут хребет земли сквозь облака.

А мы идем, быстрей, и еле-еле.
Мы вверх идем, туда, где нет дорог.
Сизифа тень, моей судьбины тенью…
И камень в пропасть рвется из-под ног…