klizmo-realizmo

Цій хворобі ще не дали назви латиною,
Їй не створили ліків та лікарів.
Проте на неї хворіє більша половина сучасних депресивних маніяків,
Ця хвороба - це коли для цього світу у тебе не вистачає слів.
Коли ти приходиш додому, а там зламані замки,
Коли ти не виходиш вночі з дому без ножа в кишені,
Коли собака існує не як друг людини, а як захисник квартири,
Коли їх натреновують на палючу ненависть до всього нехазяйського,
Колі ці собаки скопом забігають у бари, пьють пиво, мацають дівок,
малюють собі закарлючки на руках та палять, палять, палять.
Ці зграї покинутих собак згуртовуються, будь обережний, друже.
Ці воєнізовані машини, що й думати не можуть про інше, бо в дитинстві їм мізки повідбивали газетою,
Ай-яй-яй, а хто це зробив *хлоп*, ще раз так зробиш - получиш *хлоп*.
Ці... ну ось, знову не вистачає слів, отже, до чого це я. А. Реалізм.
Крапки достатньо, щоб зрозуміти всю суть,
(Продолжить)
Суть того, що реалізм у сучасному світі це шлях до крапки, до своєї останньої крапки,
це ніби черга за пігулками від молодості, "ми все одно загинемо" - кажуть вони і палять і палять і палять, "життя гівно!"-впевненно скандують вони, але куди дінеться вся їх впевненність, коли вони хоч раз зрозуміють що таке життя?

І ми більше не будемо чути жодного гавкання о четвертій ранку під вікнами, жодних конфліктів в Іраці, Ірані, Афгані,
Жодних балачок про фашизми/нацизми/соціалізми/анархізми та інші клізми, що нам так вправно доставляє "держава".

Лише тихеньке скавуління. Але й воно зникне.

Це не генетика.

Це набуте.