Я себе давно не розумію,
Загубилась в просторі думок,
Сонце зранку червоніє,
ще один до смерті крок.
Живуть люди, потрапляють
хто до пекла, хто до раю...
Хтось живе в стражданні,
Хтось дихнув в останнє.
Хтось кохає рідні очі,
Плаче може хто щоночі...
Хтось маленьке немовля,
Вдома любо забавля.
Ходять люди на роботу,
Є у кожного турбота,
Може хтось когось рятує,
Вітер десь в степу лютує...
Десь бомжі шукають їсти,
Хтось не має в світі місця...
Десь когось вбивають,
і проступків не прощають.
Біль, насильство, сльози,
Чую я щодня...
Мріяла колись про рози,
Яким є моє життя?
Як могла не загубитись,
В тисячах отих думок,
Як тепер мені молитись?
Чуєш мене, Бог?
Знаєш Ти, Господь про мене,
Бачиш увесь світ,
Подаруй нам чисте небо,
Розтопи сердечний лід...
Прост р думок
© Copyright: Виталина Кузьмыч, 2011
Свидетельство о публикации №111030104043
Свидетельство о публикации №111030104043
Рецензии