I зiгрiвались вiд обiймiв душi

"Я пропадаю без обійм твоЇх,
без щирих слів, що щастям серце повнять,
без вуст п’янких, що медом мене поять,
моя душа холодна, ніби сніг.

Порожній звук - відлучені серця,
життя повз нас біжить, як пізній потяг,
і в нім осінніх днів останній потяг,
який ми не збагнули до кінця..."                Angel W

Я думав, ти мене давно забула...
Все серце оповилося журбою.
І сум туманом хижим в душу прокрадався.
Та голос, мов почув твій, оговтавсь… схаменувся.
Кричала то душа твоя... безгучно розідравши простір.
Кричала із останніх сил, благала лиш зігріти.
І кригу розтопити, що на душі створилась.
Та враз... у мене, буцім, з’явились руки-крила...
І сила вітру понесла мене до тебе.
Далеку відстань подолав миттєво.
У той же час зміг знову обійняти,
Такую рідну ... та зеленооку,
Що ніжно-ніжно на мене дивилась.
Але була вуаллю, мов закрита.
Вуаль сумну, мов павутину темну…
Я довго розривав думками.
І цілував вуста твої та очі,
Такі ласкаві руки пестив довго....
І зігрівались від обіймів душі...
Серця від поцілунків... запалали.