ЧОМУ ТАК?

Валео Лученко

Тут небо густо-синє і важке,
як груди, що молозивом стікають...
Тут крига скресла на ріці.
Тут котики вербові на осонні.
Радіють аж пищать!
Над головою - сонце. Море сонця.
Сніги глибокі та м’які, підталі.
Їх зерня схоже на бахмацьку сіль.
Я так люблю в цю пору без мети і цілі ,
не дивлячись на сніг, іти по луках.
Отак, колись любив брести в пісках,
нагрітих нетутешнім сонцем.
Праворуч завше Океан, чи Середземне.
Зараз просто – річка та останній сніг.
То - wszystko jedno йду на схід чи захід,
вода праворуч.
Чому так?
Я не любив іти до школи.
Не любив, бо мусив…
Але яке то щастя повертатися додому.
Ріка була праворуч…

Список читателей / Версия для печати / Разместить анонс / Заявить о нарушении

Другие произведения автора Валео Лученко

Рецензии

Написать рецензию

тут небо - як розбавлений кефір
з полиці супермаркету -
благенька
прозоро-біла бовтанка,
бо так тут забагато снігу та мовчання.
...Немов у чані намочила прати
ті простирадла Пані Хуртовина,
де я колись із ним лежала в парі...
Тікає пар із коминків угору -
хатинок жменя, кинута недбало
тут поміж гори крижані...
немає
тут ні ріки, ні моря-океану...
Сніги і небо,
та іще дерева,
що руки піднімають млосно вгору,
навшпиньках поставали, як дівчатка,
аби його за шию обійняти....

Ганна Осадко 26.02.2011 18:03 • Заявить о нарушении

+ добавить замечания

Майстриня ти писати словами Брейґеля картини, які живуть у пам'яті своїм життям, час від часу так ніби самі по собі спливають на поверхню, та знов пірнають, лишають по собі німотну бурю...

Валео Лученко 27.02.2011 18:52 Заявить о нарушении

+ добавить замечания

Написать рецензию Написать личное сообщение Другие произведения автора Валео Лученко