Танець

    
     Спочатку її втомлений від важких думок мозок ледь вловив з-поміж вуличного гамору ніжну мелодію. Вона вливалася в неї тоненькою цівкою, наповнюючи все єство та витісняючи нестерпний душевний біль.
     Тіло гойднулося в такт мелодії, що вже хвилями накочувалася на неї, поглинаючи всі інші звуки. Руки крилами зметнулися у плавному русі, ноги, здавалося, відірвалися від землі. На обличчі відчула давно забуту щасливу усмішку.
     Була впевнена, що її танець дивовижний, як і сама музика.
     Люди розступалися перед нею, і вона була вдячна їм за це, хоча мимохіть ловила на собі здивовані, насмішливі, подекуди навіть злобливі погляди. Дивно, що ця мелодія не заполонила і їх.
     Такої легкості вона не пам'ятала за все своє життя. Виявляється, досягнути її було так просто.

     Зраділа, бо подумала, що люди в білому хочуть танцювати разом з нею, але коли від заламування крил, що знову стали важкими незграбними руками, в тіло повернувся біль, музика, що замінила їй свідомість, раптом щезла.
     Отямившись, обвела поглядом глухі стіни і зрозуміла, що крізь них ніколи не проникне рятівна мелодія.
     Біль торжествував.