Про Пiвничка й Лисичку

За селом голодна лиска
Поживу шукає
Раптом чує:
Недалеко півничок співає

Облизнулася хитрюга,
Зажмурила очі,
Бо усі лисички дуже
До курей охочі

Півник, правда, хоч на тині,
Та все ж зовсім близько
І тому до нього нишком
Підкралася лиска

Повернула граціозно
Хвостика і спинку,
Посміхнулась і сказала,
Проковтнувши слинку

- Бачу, є у Вас до співу
  Небувалий хист
  Ви, маестро, справжнє диво!
  Ви – геній, артист!

Потім очі опустила,
Неначе дівиця,
І добавила : «Ви, Петю,»
Незвичайна птиця!

Ваше місце не на тині,
Вам треба в Ла-Скала
Я такого співака
Вже давно шукала…

Тільки знаєте…
Щоб вигляд іще кращий мати,
Не мішало б  Вам на сцені
Ще й лапу підняти

Півник, звісно, рад старатись
(Що робить наївність…)
Лапу вгору та й упав!
Бо утратив пильність

Лиска півника схопила:
- Ти ж мій солоденький!
Та й хотіла вже тікати
У лісок темненький,

Щоб зварити з пiвня борщик
І смачненьку кашу,
А той раптом посмiхнувся
І тихенько каже :

- Розумію. Вам, шановна,
Обідати час... Та дозвольте
Ще на хвильку
Затримати Вас

- То я так собі на тині
Не співав, а грався…
А от чув я як співала
Колись Ваша бабця

Так, бувало, заведе,
Що серденько мліє
Так тепер уже ніхто
Співати не вміє

- Як не вміє ?!
У лисички серденько тріпоче
Я ще краще заспівати
Можу, коли схочу!

І лисичка заспівала…
Вірніше, завила
Розходилась так,  що навіть
Півника… впустила!

Півник лисці закричав:
- Бісова тварина!
 Змахнув крильми
Та й злетів знов на свого тина…

Написала я вам, дітки,
Казку невеличку
Як один розумний півник
Обхитрив лисичку.