Мабуть так...

Мабуть так божеволіють, так  безглуздо, і  поступово-повільно,
Хворіючи пристрастю  до колекціонування місячних бліків,
Наче птахи, до зречення  вільні, у  німому  про  фауну фільмі,
Снують нитки  дощів,і тихо, і нема голосів, ні зойків, ні криків…

Гострі крила позичивши в ластівки, щоб розтинати простору соти,
Дістатись  до  міста,  що  закурене  снігом і лузгою з насіння,
Обігнавши  скажений  червоний  трамвай і рвучи тролейбусні дроти,
Розуміючи, сенсу нема, ані уже від безумства спасіння.

Заради торкань до подиху твого за голосом варто летіти,
Тільки  біллю  лікується біль від цілунку в пульсуючу скроню,
Я досипала в вісімку пил, щоб довше могти за тебе молитись,
Аби встигнути, аби не впасти, божевіль перетнувши кордони.

Мабуть так… Це  безглуздя. Та краще безумств не цуратись допоки
Для нас, ізоморфних, відведене в просторі місце й відміряно час,
Закодовані зорями,- стрімкі кровотоки у наших аортах!
Ну а потім - сльота, а може навіть потоп від злив веснянИх по нас.