Дорога пiзня

                З ювілеєм, рідна моя! Що я люблю тебе,
                про це ти знаєш. Що ти любиш мене, і я
                це знаю. Бажаю , щоб вистачило у тебе
                душевних сил бути щасливою. Бо щастя
                створює сама людина…

Повернулась до кутка свого з вокзалу,
З сином я там доню проводжала.
В кімнатах тиша. Самотньо й гірко.
Мені крізь шибку сяйнула зірка.

Десь ніч рве потяг, свій шлях долає,
Там в напівтемряві дочка дрімає.
… Мене зігріла, сміялась дзвінко,
Та є у неї сім,я  й домівка.

Сумую в ліжку та все ж не плачу,
Сім,ю  я синову частенько бачу.
Живемо все ж ми в місті одному,
А доня їде в Сибір – додому.

З батисту хусточку не буду бгати,
Сльозами зрошених вій витирати.
Хай буде донечці легка дорога,
Хай обмине її на ній тривога.

Для мене радість – гостей приймати,
А до розлук нам хіба звикати?!
То й ця не перша і не остання
Дорога пізня – дорога рання.

В дорозі пізній – дорозі ранній
Є, слава Богу, кого чекати…
Настав світанок, теж не останній,
Бо я терпляча, як жінка й мати…

29.09.09