Холод осеннего сада. Артур Сиренко

Зайдя  к доброму знакомому полюбоваться его садом и осенними хризантемами, я встретил там двух удивительных  людей , считавших себя аристократами, которые при этом не любовались цветами, а использовали сад  для  принятия какого-то  напитка, что напоминал саке. И что удивительно – они пили его холодным и вели  разговоры,  далёкие от поэзии. Увидевши это,  я  поразился и написал следующее хокку:

Чужой сад . Вижу
Дивных аристократов.
Хризантемы цвет.

Я заглянул к старому знакомому с целью поговорить про  древнюю литературу. Однако застал его занимающимся упаковыванием чемодана – он решил уезжать в поисках  для себя новой Родины. Хотел  рассказать ему, что осенний ветер всюду одинаково холодный, настоящие цветы не нужно искать в далёких краях – они тут, под ногами, но увидел в его глазах , что  он уже не здесь. Тогда написал ему на прощание вот такое хокку:

Мы неутешны
Под светом   Месяца.
Холода...  Осень…

В старинном городе, что носит название большого хищного зверя, зашёл я в старую кофейню, где варили кофе уже не одну сотню лет. С кружечкой  этого ароматного напитка в руках я думал  с грустью про людей минувших годин и написал вот такое хокку:

Терпкий аромат
Несёт тень мою в  сказку.
Старая кофейня…

Шёл  я в дом, где молодых людей учат мудрости. Увидел около входа  юношей и девушек  юных лет  , что доставали из кармана короткие белые палочки , запихивали  их в рот  и поджигали им концы. После этого дышали дымом , что   образовывался из сухого листа какого-то заморского  растения, из   которого , собственно говоря, эти палочки и  были сделаны. Созерцая это , внезапно сложил хокку:

 Дым ароматный
Заморского напитка.
Пойти бы отсюда!.

Блуждая старым заснеженным парком  в  середине  лихой зимы по белому снегу, где ещё не было людских следов, увидел внезапно старый ясень, весь обвешанный 
пучками своих семян, что шелестели на ледяном зимнем ветру, и подумал:

Холодная зима.
Они шелестят тихо.
Весну ожидают…

Узнав про ужасную аварию, что случилась на  юге страны, я зажмурился. Посреди  уныния и печали написал вот такие стихи:

 Дневной поезд.
Люди на жёлтой траве.
Осень горюет…

 Прочитав стихи одного поэта, написанные про смысл жизни, поразмыслил : 
« Именно так!   Единственный смысл пребывания в этом  странном и  бессмысленном мире перемен – это созерцание  пыльцы, которую собирает мотылёк. Иного  смысла не  существует… Благодарю, что подсказали мне смысл жизни – я до  этого часа думал, что смысла у жизни нет. А ещё  думал, что смысл жизни в том, чтобы понять, что нет смысла жизни … Теперь я  познал истину ! Моя жизнь наполнилась смыслом и  содержанием!  Плохо, что  сейчас осень… Бабочки уже не летают и цветы завяли… Моя жизнь снова утратила смысл…  Так всегда…»  После этих раздумий я написал хокку:

Осенью глухою
Сиротливо  и  пусто .
Шуршат листья.


           Первоисточник:        Артур Сиренко
                http://www.stihi.ru/2010/10/16/8714

Холод осiннього саду - Низка Хайбун

Зайшовши до доброго знайомого помилуватись його садом і осінніми
хризантемами зустрів там двох дивних людей які вважали себе аристократами, але при цьому не милувались квітами, а використовували сад для вживання якогось напою, що нагадувало саке. І що дивно - вони пили його холодним і вели розмови далекі від поезії. Побачивши це я здивувався і написав наступне хокку:

Чужий сад. Бачу
Дивних аристократів.
Хризантеми цвіт….


Я завітав до старого знайомого з метою поговорити про давню літературу. Але побачив його зайнятим пакуванням валізи – він вирішив поїхати шукати собі нову Батьківщину. Хотів розповісти йому, що осінній вітер всюди однаково холодний, істинні квіти не потрібно шукати в далеких краях – вони тут під ногами, але побачив в його очах, що він вже нетутешній. Тоді написав йому на прощання ось таке хокку:

Ми нетутешні
У світі під Місяцем.
Холоди… Осінь…


У старовинному місті, що носить назву великої хижої тварини зайшов я у стару кав’ярню, де варили каву вже не одну сотню років. З горнятком цього ароматного трунку в руках я думав зі смутком про людей минулих часів і написав ось таке хокку:

Терпкий аромат
Несе тінь мою в казку.
Стара кав’ярня…


Йшов я до будинку де молодих людей навчають мудрості. Побачив біля входу юнаків та дівчат віку юного, що діставали з кишень короткі білі палички, запихали до їх до свого рота і підпалювали їм кінці. Після цього дихали димом, що утворювався з сухого листя якоїсь заморської рослини з якої, власне, ці палички і зроблені. Споглядаючи це раптом склав хокку:

Дим ароматний
Заморського трунку.
Піти б звідси!


Блукаючи старим засніженим парком серед лихої зими по білому снігу, де ще не було людських слідів, побачив раптом старий ясен весь обвішаний  жмутками насіння, що шелестіло на крижаному зимовому вітрі, подумав:

Холодна зима.
Вони шелестять тихо.
Весну чекають…

Почувши про жахливу аварію, що сталася на півдні країни, я зажурився. Серед смутку та печалі написав ось такі вірші:

Денний поїзд.
Люди на жовтій траві.
Осінь сумує…

 Прочитавши вірші одного поета написані про сенс життя подумав: «Саме так! Це єдиний сенс перебування в цьому хмерному і безглуздому світі змін - споглядання пилку який збирає метелик. Іншого сенсу не існує.... Дякую, що підказали мені сенс життя - я до цього часу думав, що сенсу життя не має. А ще думав, що сенс життя в тому, щоб зрозуміти те, що життя не має сенсу.... Тепер я осяг істину! Моє життя наповнилось сенсом і змістом! Шкода, що осінь... Метелики вже не літають і квіти зів'яли... Моє життя знову втратило сенс... Так завжди....» Після цих роздумів я написав хокку:

Осінню глухою
Самотньо і порожньо…
Шурхіт листя.