Про вірші і про дітей.
(сповідь однієї матері).
Мої вірші - теж діти,як хочете знати,
Так само я їм всю себе віддаю.
Про Їхнє майбутнє також треба дбати,
Щоб душу зігріли не тільки мою.
Раніше здавалось,що діти - це квіти,
Вдалося життя,коли діти ростуть
І ними ти будеш,як щастю,радіти,
Однак не все просто,як пишеться тут.
Не знаєш,як доля з тобою зіграє -
Ти можеш віддати душевне тепло,
Але коли з цвіту будяк виростає,
То що тут робити,винити кого?
Ти тільки відчуєш пекучу безвихідь,
Свою непотрібність,нікчемність свою.
Безжально розтопче тебе твоє лихо,
Бо лихо,коли ти пригрієш змію.
А вірші і є твоїм духом,душею,
Не зрадять, не висміють,не підведуть.
У їхнім теплі ти знайдеш панацею
І це їх призначення,в цьому їх суть.
***
© Copyright: Валентина Домчина, 2011
Свидетельство о публикации №111022008811
Свидетельство о публикации №111022008811
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.