Впали мури мого Тулона
Хоча битва точилась давно...
В тому винні твої амури.
Я здалась у полон, а мені все одно!
Віднині думками з тобою.
Прокидаюсь чи засинаю -
І все про одне: де ти, як ти,
Хто поруч з тобою,
Як життя твоє зараз іде?
Частіше дивлюся на зорі, -
Хочеться вірить, що десь там і ти
В цей же час стоїш на балконі
І зазираєш в інші світи...
А у мене все як раніше, -
Сувора реальність, спечалені дні...
Відчайдушно вишукую радість,
Надії і посмішки у морській глибині.
Шкода, десь загубила я крила, -
Доведеться ходити мені по землі.
Та я шию пурпурові вітрила -
Може, колись припливуть кораблі...
День за днем хтось висотує нитку,
Стирає фарби з мого життя...
А я знову вплітаю квітку тендітну
І розмальовую сіре буття...
Коли мені тяжко - про тебе згадаю.
Тільки прошу, не гнівайся ти.
Кожної миті сенси зникають,
В'януть квіти, гаснуть зірки...
Ти для мене - остання надія:
Мій таємний, прихований сенс.
Від твого погляду серце радіє,
Я з тобою лечу до небес...
Коли місяць розчісує коси кометам,
Я вмикаю французький шансон...
І здається, весь всесвіт, коханий, для тебе..
Ох, бідний мій незнищенний Тулон!
В тому винні лише твої очі!
А ще голос, обличчя... О ні, увесь ти!
Я думками з тобою щоночі...
Ти - гармонія світла в мені.
Свидетельство о публикации №111022001374