Про нас з вами

Україно, мати рідна, де твої сини ?
Тільки й знають, що чубляться діти сатани.
Нема миру і спокою, нема благодаті
Бо серця у них негожі, тільки щось та взяти.

Забувають рідну неньку, совісті немає
Розкрадають все що бачать, та ще й Бога лають,
Розбивають собі лоба, хрестять його лихо
А почути не можуть, що Бог каже тихо.

Щоб прославити себе, Бог послав їх, святий
А вони мерщій до себе стали загрібати.
І гребуть, не розбирають що тут і до чого
Але кожен хоче взяти не мало, а «много».

І не думають вони про рідну неньку
Сіли в кріслечко таке, щоб було тепленьке,
Думають прожити вічно, та  й у благодаті,
А отримають таке, що гидко і взяти.

Але вірять і гребуть, верещать і тягнуть
Бо далеко вічний суд, коли борги стягнуть.
Коли прийде час платити, скажуть: ми не брали
А про рідну Україну у сім миром дбали.

Та забули вони мабуть, що з верху Бог бачить
Не родився і ще той, хто не мав би здачі.
Що посіяв, те збереш, кажуть мудрі люди
І про це знають усі, другого не буде.