Про цуценя французького бульдога

Купили наші дітки маленьке цуценятко,
Таке собі пикатеньке, булькаті оченятка.

Привезли те цуценятко, як дитя з роддому.
А воно таке творило, хоч тікай із дому!

Назвали його ім*ям Кетті, так звеліла Катя.
Пообіцяла вона мамі прибирати в хаті.

Поки було малесеньке- йому все дозволяли.
Та вже й виросла та сучка, а гадить де попало.

А що воно, дитя собаче, з обувкою творило!
З італійських чобітків сандалі зробило!

Тепер донька все взуття на шафу ховає.
Бо ота бульката пакость усе роздирає.

А як пукне ненароком, то хоч тікай з хати!
Навіть скунсу з Америки фору  може дати.

Тепер хочуть зять і донька, онуки- короїди
Підкинути свого скунса бабусі і діду.

І не знаємо ми з бабой, що тепер робити?
Якщо візьмемо до себе- може потруїти.

Мабуть, буде усе так, як дітки забажають.
Бо вони нас змалечку дуже поважають.

Бабця має вже науку з собаками дружити.
То й я думаю, що буде Кетті у нас жити.

Будем її доглядати, водити гуляти.
Ну кому ж, як не бабусі усе це довіряти?

Ось так дітки побавились з французькою мадамой,
Та й підкинули її татові із мамой.

Тепер будемо і ми ходити в сандалях.
Та й не знаємо ще, як будем жити далі.

І заставить їхня Кетті нас з нею дружити.
Бо до весілля золотого хочемо дожити.