На цій землі, коли була мала,
Котився день - такий барвистий м'ячик.
Було ще легко сіль сльози пробачить
І не тримати в серці пригірщ зла.
І швидко все загоїть і забуть –
Бо шрамики знов сонце зафарбує.
А в скронях нетерпіння вже пульсує:
Як довго дні, роки мої пливуть!
Чекання трунок обпалив уста,
І мед дитинства тхнув горілим листям.
Нечутно у минулім зосталися
Блакитнозоряні мої міста.
Холодний протяг днів давно відніс
Сміливу щирість, простоту відверту.
Як легко, коли горе можна стерти
З краплинами своїх дитячих сліз.
Котився день...
© Copyright: Мовчан-Мысловска, 2011
Свидетельство о публикации №111021801124
Свидетельство о публикации №111021801124
Рецензии