Достиглi плоди

Достиглі плоди.
Достиглі плоди із дерев я зриваю,
Та літо іще ж, не осіння пора.
Чому я їх ніжно і пильно збираю,
Прийде ж у садок дітвора...
Була і я колись такою,
Збирала в кошик свій врожай,
Не розуміла, що в малої -
В душі блаженство й справжній рай.
Не знала я що в світі є обмани,
Я думала в добрі однім живу.
Не знала я і про болючі рани,
Я думала, що мимо всіх пливу.
Та зупинився човен ненароком,
Зійшла на берег я, у справжній світ.
Не встигнула й моргнути оком,
Життя сказало зле:" Привіт".
Я була ще дитина, та збирала
З дерев вже достигючі плоди,
Була я ще дитина і не знала,
Що не добра, а зла оті сади
Хто насаджав їх, в зло чи мимоволі
Вони ростуть і родять нам врожай.
Навіщо? В нас же різні долі.
Ти залишайся тут,
А я піду за небокрай.
Чиє тут місце у садах цих?
Невже моє? Я тут давно.
Я хочу побувати у краях тих,
Де є краса і лиш добро.

Погаснуть зорі, знов світанок,
Не стріне сонще новим днем
І знову дощ іде на ранок.
І ти підеш кудись з дощем.
Втомилась я ,хоч літ ще мало,
Зібрала вдосталь я плодів.
Ніхто не знав, а я все знала
Іди, ти ж так цього хотів.

А я залишусь,хай що буде.
Не стану десь добра шукать,
Можливо, хтось мене осуде,
Що прагну з зла добро зіткать.

Ти знаєш, в світі десь є місце,
Куди нам треба поспішить
Це місце, може, зовсім близько,
І нам не варто десь ходить.

Тож ти не йди із саду, стій же,
Чи ти боїшся зла плодів?
Плоди оці, давно не ті вже,
Що були ще до холодів.

Міняти долю нам безглуздо.
Чи стане хто себе губить.
В душі, як у саду- все пусто.
Чи ладен хто таку любить.
Пішов із саду, не схотів ти
Врожай зі мною позбирать
І страшно було незумівши
Душі моєї розгадать.

Все так, як є, й сама боюся
Гулять по саду я одна.
А сад він мій і тут я залишуся
Ще й з цих плодів я вип'ю терпкого вина.
Пішов? Іди, ти тут не треба
Свій сад догляну я сама.
Ти подивися зранку в небо,
На нім і хмар уже нема.
Над садом сонце засіяло,
Дощі не йдуть, прийшла весна,
Все білим цвітом забуяло,
А я в саду своїм одна.
22.08.2008