о войне

                Через роки, через віки, пам’ятайте про тих,
                хто вже не прийде ніколи.
                Пам’ятайте не плачте,
                В серці стримайте стогни, гіркі стогни.
                Пам’яті павших будьте гідні.

     Війна, слово, яке щоразу пронизує болем моє серце. Жах, який пережили ті люди, назавжди залишиться у  пам’яті наступних поколінь. Жінки, чоловіки, підлітки, діти, старі люди війна нікого не щадила вона, наче чума, забирала життя не тільки військових але й мирних жителів.
    Кожен рік дев’ятого травня люди збираються, утворюючи живий ланцюг, вітаючи ветеранів квітами, теплими словами. Ветерани - люди, яким я вдячна за те, що маю життя, за мирне синє небо над головою. В дитинстві подивившись фільм ,,А зори здесь тихие..” мені ненька сказала такі слова: ,, Війни не буде, доки хоча б одна людина буде про неї пам’ятати ”. Тоді будучи малою дитиною я кожен день згадувала про неї боячись, що вона знову настане. Ще з малку  розповіді про війну я сприймала близько до серця, не могла залишитись байдужою. Я завжди говорю: ,,Так я плачу, коли дивлюся фільми про війну, плачу, бо дуже страшно, плачу від щастя, бо я живу, плачу від того, що мені не довелось бути ненькою, чий син не повернувся з війни . В останні роки я плачу й коли дарю квіти ветеранам, коли вдивляюся в їхні очі повні блиску, плачу, коли дивлюся в їхні обличчя намагаючись запам’ятати ці глибокі зморшки сповнені мудрості, печалі, відваги. Плачу й тому, що може бачу їх в останнє ”.
    Мені соромно, що я раніше цього не розуміла, не розуміла й того, чому люди плачуть у свято дев’ятого травня.  Тепер розумію. Вперше, я плакала від щастя перед ветеранами, стоячи на сцені, після виступу і співаючи з усіма військові пісні. Плакала й тоді, коли бачила в їхніх очах сльози. Коли ці відважні бабусі і дідусі тиснуть тобі руки, коли беруть тремтячими руками квіти, з легкими посмішками на лиці.
     Я була у Хатині в Білорусії. Пустеля, а не село. Кругом зелений ліс над ним синє небо, а навкруги тиша. Тільки стовпи від пічок навколо і дзвони щохвилини бам-бам-бам…Страшно. Фашисти спалили ціле село. Я йшла серед цих стовпів і тільки написи: ,, В цій родині 11 чоловік і скільки років було тому, кого вбили ”. Нуль років – дитина навіть не встигла побачити світ, а її вже вбили разом із матір’ю. Жах від того, що все це робили люди до того ж не так давно всього шістдесят п’ять років тому. Там залишився великий цвинтар на який приносять квіти, а малі діти кладуть свої іграшки і цукерки на могили… Я була також у Бресті – місто герой. Бачила ті стіни у фортеці, де залишилися відмітки пуль, стояла там, де стояла смерть – Гітлер. Думи в голові, тільки думи і спокій, що все минуло.
    Війна залишила свій слід по всьому світу. В Україні було зроблено багато подвигів при оборонні Одеси, Києва, Керчі, Сімферополя всі вони міста – Герої. Наші солдати йшли до бою, вони віддавали своє життя за Вітчизну, за наше майбутнє. Багато життів поклали люди, щоб вигнати ворога з наших земель, люди свідомо кидались під танки, свідомо боролись до останнього. Вони терпіли страшні муки на допитах але нічого не казали, не могли вони зрадити батьківщину, матерів, дітей. Україна поховала під час війни сім мільйонів населення. Страшні чотири роки для українських земель, великі втрати, велике горе. Моя родина також зазнала, що таке війна. Мій прадід воював під Новоросійськом на малій землі. Там під час повітряної атаки він отримав контузію і загубив свідомість. Він також приймав участь у звільнені Венгрії та Австрії. Має два ордена Великої Вітчизняної війни першого та другого ступеня, два ордена червоної зірки за звільнення Будапешту. Має також сімнадцять медалей серед них є: за відвагу, бойові здобутки. Мій двоюрідний дідусь був розвідником має десять бойових ран від пуль і десять ран од ножових поранень. Моя прабабуся була медсестрою вона с жахом згадує ті умови існування, ті муки солдат, той страх, коли на її очах помирали інші медсестри від куль.
   Я хочу, щоб те заради чого мої предки так старалися було виправдано, хочу, щоб люди особливо молоде покоління цінувало їхні здобутки. Адже саме завдяки їм ми зараз живемо у мирний час. Треба пам’ятати, казати слова шани і подяки. Треба, щоб всі розуміли цінність відважності, вартості тієї перемоги. Я хочу, щою мої пращури знали, що я їм вдаячна за мир, за світло, яким вони ціною власних життів наповнили мою землю.
    Віддамо ж їм хвилину мовчання. В ній — данина пам'яті людям, які загинули в боротьбі з фашизмом в роки війни, любов та пошана до воїнів-переможців, партизанів, підпільників, трудівників тилу, усіх, хто не щадив свого життя в ім'я перемоги над фашизмом; солдатів антигітлерівської коаліції, героїв руху Опору, мужніх борців проти фашизму в Європі.