Дивна

Вона телефонує зранку:
"Хочу почати новий день із тебе".
Розказує нічні пригоди,
Тим часом зав'язує шарф і кеди.

Повз сонний сквер і кілька зупинок
Ступає в калюжі січневої траси.
Боїться ліфта, взлітає пішки,
Корчить у вічко страшні гримаси.

Я ніби радію її появі.
Готує мені несмачну каву.
П'ю, зітхаю, щось коментую.
Каже, що має до мене справу...

Зайвий ковток її одкровення:
Щось там про Захід, щось там про віру,
Перше кохання, батьківська зрада, -
І ось я тримаю її в надміру,

Бо правда прив'язує, правда - згуба.
Вона просить любити грубо,
Вірніше зрідка, вірніше душу,
Вірніше дружньо. Мені задушно

В її присутності. Вона дивна.
Зникає зовсім чи є усюди,
Недосвідчена та чомусь рідна.
Зайві питання - цілить прям в груди.

Вона так хоче тримати Всесвіт.
Хоча б чийсь, хоча б задарма.
Надкушую шмат свого, кладу
В холодні долоні. Вона така гарна.

*

Зникає... Лишає волосся руде
На моєму твердому ліжку.
Її запах десь там у серці гуде.
Поцупила останню книжку.

Отже повернеться раптово вранці,
Покладе вказівний на дзвінок,
Принесе харчі і нові сказання,
Морозного кисню ковток.