гранатова любов

…надвечір цвіт граната принесла в мої покої вірна Маріквіта:

- Це вам, солодка донно, передав 
 сеньйор у масці, імені не знаю… 
 Зухвалий вчинок, адже всім відомо,
що квітка із граната  – знак жаги…

…вощані пелюстки такі вабливі, як поцілунків памороч, очей 
не піднімала, потемки чекала 
його приходу, як зміїно_жала,
що душу вип'є з горлечка мого…

 навпомацки 
гранатне розбирала 
доспіле тіло… 

... Сік перебродив 
у чорних венах,
і тужаву шкіру безстидні пучки вправно віддирали,
і роздягали донну молоду,
і млість текла притоками-руками,
і сонце пульсувало в животі:
- смалке заласся! 
- ладо світлоокий!

…і ця жага – розчахнута граната,
мінилася кривавою росою,
хребет дівоцький – тятива напнута,
а лук – 
то тіло легіня, і лет
стріли жалкої серце роздирав їм -
надвоє, троє, п"ятеро, на друзки,
і їхній світ конав від хитавиці,
від надміру, від наміру:  іще.....
іще-іще-іще-не зупиняйся....

...і бризнула  гранатова знемога
на   льон постелі, на пелюстя губ - 
напіввідкритих, жадібних, дитинних, 
і посміхалася донна, і повіки
її тремтіли, ніби мотилі...


Рецензии
і посміхалася донна всеблаженно
а трепіт вій, а тремор губ
губились перли із намиста
розірваного ненавмисно
котились мов горох
по кам'яній підлозі
"Зі мною ти була"- Джованні думав -
"чи все ще з ним?"
Не міг себе переконати,
що вже давно вона - раба
свого кохання
до цього зайди з берегів Дунаю,
а може Рейну, Бористену
чи може дальших берегів
Він переміг Господаря, Її та Церкву
Але про це не знав до часу...

Svyatoslav Synyavsky   17.02.2011 22:11     Заявить о нарушении
Він переміг Господаря, і Церкву,
і ярмарковий натовп, що волав
когось спалити?

…Ні, Жуане милий, не переміг, бо це - не бойовище,
не герць шалений, не мисливський шал –
дістати, упокорити, зловити
у клітку слів і поглядів дівицю,
довірливе пташа, яке не знає
полону, що солодший за любов...

…багато їх було у пташникові,
бо ти ловець удатливий, Жуане...
Тих відпустив, коли тобі набридли,
тих обміняв на вина андалузькі,
а ті сконали з горя, як лишив
їх без води своїх цілунків чулих…
… я - не така.
Бо я з тобою - рівна.
Бо чорна кров у тілі, бо жадоба
всього і зараз, і страху немає.

Таку ти не вполюєш, бо не жертва
вона, Жуане.
Адже певна сили: своєї і твоєї.
Не тікає,
а йде сама, куди вона захоче,
щоб на горі найвищій – онде, бачиш? -
владарювати тільки з рівним їй…

…метелику Жуане, не боїшся?

…актавіанський манускрипт відклала,
дивилася на море за вікном,
як човник – то приплине, то відплине
від берега скелястого…
і усміх
її дівоцький на вустах бринів…

Ганна Осадко   18.02.2011 14:41   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.