Село...
До неба линуть з димаря
Під хмари, що завжди засмучені,
Коли без настрою і я .
Десь на яру собаки казяться,
Лунає відгук іздаля,
На березі дві тітки сваряться,
Поки не кликне немовля.
Біля криниці дід вовтузиться
І щось бурмоче в самоті,
Цебро з водою якось крутиться,
А корба плигає в руці.
Ось сонце марно намагається
Зігріти настрій у душі,
Бо хмари на сніп сонця лаються,
Їм мало темряви вночі.
Ріка замерзла, льодом скована,
А ніч заметів намела,
Така є доля неприхована
В природній стихії села.
Свидетельство о публикации №111021506932