У КЛУБ

«Як же з вами працювати, хижі ви акули,
Як ви старого Івана уночі роззули.

Ви ж йому сказали: „Буде, не кіно, а танці”
Потаскать би вас за груди, люті ви засланці.

Дід Іван прийшов до клубу, щоб потанцювати.
Хто Івану вибив зуба? Хижаки кудлаті».

Танці швидко поміняли на індійську стрічку,
Сів Іван біля дівчини, обійняв Марічку.

Щось шепоче їй на вушко про любов та ласку,
Краще б спокійненько зирив він індійську казку.

Дід Іван, як невгомонний, ліпить, щось дурненьке,
Щось цюцюркає на вушко, як дитя маленьке.

Він не знає, що Марічка  дівчина Тараса,
Він її давно засватав, ще мабуть, на Спаса.

Мав Тарас характер буйний, як укине лишку,
Ревнував до всіх одразу він свою малишку.

Ну а тут така нагода почесати руки,
Він забувся, що Івану годиться в онуки.

В темноті не роздивився Івана  сусіда,
І тепер Іван не може спокійно обідать,

Бо болять і скули, й ребра, і немає зуба.
Дід Іван тепер не буде ходити до клуба.

Десь у кропиві сховались Івана калоші,
А кишені Іванові збідніли на гроші.
Та мораль подвійна, хлопці, сховалася тута:
Ти, коли вже кинув лишку – сусіда не сплута...

І звичайно свою дівку не ревнуй до діда,
Та в житті, найкраще мати трезвого сусіда...



19.02.04 р.