Молитви

Не раз не два я чую стогін-
Не чує Бог, забув мене.
Чому не йде мені на поміч,
Чому життя таке лихе?

Боліють діти, сам хворію,
Все дорого, навкруг біда.
На Бога мав одну надію
Від Нього жду я співчуття.

Та небо наче зачинилось
Для слізних молитов моїх.
Але чому, мені хотілось
Добра своїм, без дум лихих.

Чи дійсно небо вже не чує
Тих гірких, тихих молитов?
Чому злий вітер в спину дує,
Коли засяє сонце знов?

А може ми не так благаєм?
Не так молила Анна в тишині,
Не так молив Стефан у дверях рая,
Стенав не так і Йов на попелі.

Їх Бог почув і дав благословіння,
Чому ж не чує наших молитов?
Чи ж не тому, що прагнемо спасіння
Для тіла тлінного, забувши душу знов.

Спасіння для душі не так уже благаєм,
Все більше для приземного життя.
Хати свої тут на землі вкрашаєм,
Забувши дім небесного Отця.

А час іде, життя біжить до краю
Ми плачемо, забувши радість знов
І забуваємо що двері раю
Нам відкриватиме лиш Ісуса Кров.

Не треба Богу стогін наш і сльози,
І сенс в стражданні нам не віднайти,
Лише тоді пройдуть страшнії  грози
Коли спокій душі ми зможемо знайти.