Здмухнувши пил ілюзії з долоні,
На видиху прокурених легень,-
Відчуєш, як пульсує в скроні,
Проковзує, минає час, як день.
Довіри вже нема в очах телячих,
Й не буде, бо вже третій раз під дих,
Оглухлу ніч згвалтовано незрячим,
Вона віддалась,- а він бачити не міг.
Зализані сніги - на конопляне сіно,
Що зеленаво усміхалось шкирячИсь,
Так корвалоло-заспокійливо осіли,-
Торочили і бурмотіли - відречись.
А де тут Подорожній? Хто Зустрічний?
Доріг нема, залишився ефір,
А із зневіреного неба більше ніччю
Не впаде ні зоря, ні срібний пил.
Зліпивши коників із житньої хлібини,
Запити чимсь червоним, як вино,
Де ж істина...Нема, лиш - жабуриння,
А горобці цвірінькають: "Було..."
Здмухнувши пил...
© Copyright: Фиолетта, 2011
Свидетельство о публикации №111021300574
Свидетельство о публикации №111021300574
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.