Мрія злітає аж до неба,
Я зупинить її невзмозі,
Душа моя, мабуть ти знаєш,
Що мушу йти по цій дорозі.
Дорога, що на ній чекає,
Любов, що серце зігріває,
А може осуд тих, що знають,
Що люди в небо не літають.
О Боже, праведний, благаю,
Дай сил Своїх, моїх немає,
Ти в небо знов піднятись дай,
Побачать милий серцю край.
Літати буду в дощ і в спеку,
Гніздо зів’ю, як ті лелеки,
Буду співати і радіти,
Що можу з Богом говорити.
Калиною у чистім полі,
Розкину цвіт, прославлю долю,
І під кущем тії калини ,
Дам спокій змореній людині.
Я знаю, Боже, дав Ти долю,
Та не давав душі неволі,
Дав їй любов і свою святість,
Дав їй життя і дав їй радість.
Душа злітає аж до неба
Їй з Богом говорити треба,
Там радість вічного життя,
Там не буває забуття.
Мрия
© Copyright: Нина Дюбченко, 2011
Свидетельство о публикации №111021304755
Свидетельство о публикации №111021304755
Рецензии