Всем матерям

Тихо шепчуть берізки, що зима вже близенько
Білім снігом покрила їхні віти рясні,
І холодні вітри, їх хустинки біленькі
Будуть рвати з голови, будуть рвати з голови.

Тихо ждуть, причаїлись, і сумують хмаринки
В сірім небі холоднім, де не видно зірок,
До старої хатинки ті берізки тулились
Відділив від порогу лиш маленький їх крок.

За порогом в хатині живе жінка старенька
Вона жде, виглядає своїх рідних діток.
Посадила берізки, як дві доньки гарненькі
На поріг опадає, їхній жовтий листок.

А старенька все жде, а берізки шепочуть
Що приходить зима і холодні сніги
І мабуть вже ніхто не зуміє побачить
Материнської туги, та берізок нудьги.

А матуся все жде и молитву шепоче,
Просить Бога зігріти діточкам їх серця
Щоби встигли вони, як птахи прилетіти,
Як настане весна, як настане вісна.

Просить Бога вона, щоб одміряв ще часу
Щоб побавить діток, як приїдуть вони,
 І щоб юних берізок, тільки радісні сльози
Пролились по вісні, пролились по вісні.

І чекає старенька, а вітри скаженіють,
Хмари в небі чорніють, і зима не зажде
Вже сніжинки маленькі на берізках біліють,
Пройшло літечко вже золоте…

Не повернеться вже  і гукати не треба,
Не почує стару ніч, що хмару несе.
А вона виглядає і берізоньки з нею,
Бо любов до дітей – матерям над усе.