В. Свидзинский Колдун

Володимир Свідзінський

Чаклун


Наболіли деревам за довгий день,
Наболіли голови од буйного шуму:
Притьмом налягає навратливий вітер!
Настала ніч, а чи буде спокій?
«Ти, цвіркун, стережи печі,
Темних богів, сволоків димних,
А я вийду вітер одвертати».
Виходить із хати заживний дідок:
О горе, горе, не спить земля,
Смутно рипить важкий журавель,
Вітряк стрясає сухими кістьми,
Болісно стогне караката верба,
А в неї серце дуплом розколене!
Шепче дідок пазуристі слова,
Підіймає дідок недобрі руки —
Схопити за роги навратливий вітер.
Вітер, як бик, видирає роги,
Тручає в груди, глузує словами:
— Мрець — у гробі, камінь — у морі,
А тобі б, старому, нарозумитись
Та в дуплавій вербі уякоритись.
Там було б тобі хороше стояти,
Кігтями-нігтями погрібати,
Гнилим порохном пересипати.

1.VII.1934


Колдун


Наболелось деревьям за долгий день,
Наболелось головам от буйного шума:
Сильно налегает настойчивый ветер!
Настала ночь, а будет ли покой?
«Ты, сверчок, стереги печь,
Тёмных богов, стропила закопчённые,
А я выйду ветер отворачивать».
Выходит из хаты крепенький дедок:
О горе, горе, не спит земля,
Печально скрипит тяжёлый журавель
Ветряк сотрясает сухими костями,
Болезненно стонет кривая верба,
У неё сердце дуплом расколото!
Шепчет дедок когтистые слова
Поднимает дедок недобрые руки -
Схватить за рога настойчивый ветер.
Ветер, как бык, вырывает рога,
Толкает в грудь, насмехается:
- Мертвец – в гробу, камень – в море,
А тебе бы, старому, да поумнеть,
Да в вербе дуплистой укрепиться.
Там было бы тебе хорошо стоять,
Когтями-ногтями сгребать,
Гнилую пыль перебирать.