Навiщо?..
як гілка зламане, живицею стікає
в пісок майбутнього і там стає собою
в полоні, що дарує набуття?
Ми живемо, та ніби нас немає,
а те, що нас оточує з тобою,
-- наче відлуння, наче почуття
хватання вітру, що завжди втікає,
а ми стоїмо, стиснуті юрбою
серед чужих думок та різного сміття.
Свидетельство о публикации №111020906512
Вибачте, якщо замість того, щоб насолоджуватись думкою - роблю зауваги. Тут звертання, тоді - друже.
Наприклад,
скажи, мій друже, пОщо це буття...
і
ми стоїмо, затиснуті юрбою...
Щасти Вам!
Надя Чорноморець 05.07.2011 13:56 Заявить о нарушении