Стояв я в пана в охорон

 СТОЯВ Я В ПАНА В ОХОРОНІ

Стояв я в пана в охороні,
Як люди кажуть – сторожив,
Ну вже такого надивився,
Щоб я до старості так жив.

Стоїть палац середньовічний,
З колонами у три ряди,
В ночі і вдень пильнує варта,
Тиняючись туди-сюди.

Колись росли дуби та сосни,
А зараз польський молодняк.
Під Новий рік, ще й високосний,
Наш пан в’їжджає в особняк.

Немає частоколів драних,
Немає вже побитих плит,
І по життєво важних планах,
Все освятив митрополит.

Повиїжджали молдавани,
Великі майстри, ого-го,
А українців – хлопців жвавих,
Не бачив тут ні одного.

А де ж  дістать спеціалістів,
Як в Україні їх нема,
Зате хватає аферистів,
Болить прорабська голова.

Бо як гарнесенько розтало
Усе, що покривало ліс,
Наш пан як глянув спозарання,
І чухає і лоб, і ніс.

«Та що ж ви хлопці наробили?» -
Гукає пані молода,
Бо від шикарної роботи 
Не залишилось і сліда.
Березки польські повсихали,
Чорніє дах, тріщить карниз,
А люстрочка п”ятипудова
Із шумом шваркнула униз.
Це добре, що вона упала
Коли нікого не було,
Бо клопоту було б чимало,
Сказали б, що якесь хамло

Цілеспрямовано зробило
Таку нахабу,  був би факт,
Ну, що якась ворожа сила
На пана здійснює теракт.

Влетіло б звісно охороні –
Проспали, а чи пропили,
Тоді б уже не сторожили –
Корови б пасли та воли…

Та все вже, ніби, слава Богу,
Усі щасливі, гарні всі,
І у красивому басейні
Віднерестились карасі.

Не коропи, не осетрина,
А так, карасиків косяк,
Бо пан наш шикувать не любить –
Інтелігент, а не босяк.

Він любить рідну Батьківщину
І українців береже,
Тому такого патріота
Пів батальйону  стереже.

І вже коли лиха година,
Не дай Бог, трапиться йому,
Він плигне  в гвинтокрил з драбини
І враз опиниться в Криму,

А може й Крим перелетіти,
І у ізраїльських ланах,
Спокійно зможе собі жити
З панамським паспортом в штанах.

Та мабуть цьому не бувати,
Хай він сто років іще б жив,
А я вже буду хизувати,
Що також пана сторожив...               
                2005р.