Дикуни й дикарки

ДИКУНИ Й ДИКАРКИ


Не у дебрях Амазонки,
А в нас на Подолі
Я побачив, як дикарки
Бігають на волі.

Це порода, хоч людськая,
Та трохи без клепки.
В роті й в носі в них сережки,
На голові кепки,

Бо побриті ті дикарки,
Лисії як бубни,
У зубах у них цигарки
І пускають клубні,

Клубні диму перехожим,
Мало не у вічі.
Імена у них незвичні :
Боби, Ксени, Річі.

Посміхаються дикарки
Лисі і кудлаті.
Всім говорять, що в них потяг
До своєї статі.

Серед дикунів дебелих
Теж таке є диво:
Однополая любов –
Стильно і красиво…

Як почуєте ви рев,
Мов в хліві корова,
То пузаті дикуни,
Синії, як дрова.

На футболках черепи,
Шлеми із рогами,
Що мале дитя як гляне,
Проситься до мами.

На залізних скакунах
Дикуни літають,
Хеві-метал-бутель-рок
Дуже прославляють.

І летять кудись вночі
В темних окулярах,
І оцінюють усе
В зелених долярах…

У парку весь день гуляє
З коляскою тьотя,
На високих каблуках,
З цигаркою в роті;

Ну, а висновок такий –
Як в роті цигарка,
Ну, то стильна і сучасна
Мамочка-дикарка.

Що написано на пачці,
Вона не читає,
Хоч Мінздрав усіх людей
Вкрай попереджає.

Дикуни двадцятирічні
У трамваях їдуть,
Не поступляться ніколи
Ні бабі, ні діду.

Ні стареньким, а ні хворим
Не вступлять місцята,
От такі в сучаснім місті
Дикуненинята.

Як подивишся на світ,
Як усе змінилось.
Скільки дикунів й дикарок
Скрізь понародилось,


Що пора уже нам місто
Перейменувати,
Та, назвать його «Дикарським»
І спокійно спати.


Будуть хай дикарські школи,
Технікуми, вузи,
В дитсадках нехай гуляють
Дикі карапузи.

І нехай кричать потомки
Не злим тихим гласом:
- Не ту країну назвали
      «Диким Гондурасом»…

                25.12.2007 р.