Котова спов дь

     КОТОВА СПОВІДЬ

Прийшов в церкву товстий Кіт.
Мишенят наївся,
Молоко та сир в обід –
Це вже одговівся.

Він розказує усім,
Що не спить ночами.
Він священика просив
І моргав очами...

«Відпустіть мені гріхи, -
Каже Кіт-ледащо:
Ой, здолали вороги,
Буде мені краще».

Ну, а батюшка пита:
«Ти якої віри?»
Яка ж віра у Кота –
Більше б сала й шкіри.

«Відпустить гріхи – скажу:
Не просте заняття»,
А лінивому Коту
Як же знять прокляття?!

«Що, ж зробив ти, Товстопуз,
Чи украв сметану,
Чи ти плут, чи боягуз,
Чи ввів у оману?»

«Ні! В хазяїна мого
Я надибав друга.
Не якесь там помело,
А справжній Папуга.

Говорили з ним про дім,
Про пшеницю й просо,
Та останніх пару днів
Він дивився скоса.
Як побачить він мої
Пазурі та пащу,
Так і стогне на гіллі:
«Пропаду нізащо»...
Годі вже тобі трястись,
Ми ж с тобою друзі.
Поспівати прилети
На моєму пузі...

Тільки сів на живота
Друг мій довгокрилий,
Далі я не пам”ята...
Як його накрило?

Мабуть, я його хотів
Обійнять, як друга.
Важкі лапи у котів,
Бідний мій Папуга...

Як вже я там не хотів,
Як не жалько пташку,
А в той вечір я поїв
З смачним м”ясом кашку».

Каже батюшка йому:
«Не журись, пузатий.
Не садити ж у тюрму,
Будем причащати»...

І підсвічника бере,
Важкого, як ступа.
Божа кара не мине.
Кіт очима лупа...

«Причащаю я котів
Не так, як людину».
І вусатого огрів,
Той аж впав на спину.

.....................................

Та за що ж така біда
Сірому негоді?...
М’ясо й сало – то їда,
Друзі – дар Господній...                2.09.2004р.