Сон

Наснився сон Петру під ранок,
Що він немов би у раю.
У ліжко подають сніданок,
А хто несе – не впізнаю.

Підходить тихо й промовляє:
- Вам пива свіжого подать?
Немов бажань моїх не знає,
Прийшлося трішки побурчать.

- Вас у раю чому навчали,
Щоб ви вели себе отак?
Бажання знали, більш мовчали,
Носили пиво і первак.

Дівки красиві, пишні груди,
Усі в прозорому вбранні.
Аж затремтіло тіло всюди -
- Оце так повезло мені!

Лежить, сопе і десь літає.
В цю мить очима не моргне.
Що далі буде він не знає
І щось під ніс собі верзе.

Отак би жити нам до смерті
І щоб дівки весь час були,
А то жуємо хліб із дерті
З борщем, що варять нам жінки.

Все їм не так, бурчать із ранку
Чарчину випить не дають
У руки беремо берданку,
На полювання всі ідуть.

По пляшці вип’ють і додому,
До ліжка якось добредуть.
І захроплять іще при тому,
Сусідкам спати не дають.

А у раю все по другому,
Навкруг одна лиш благодать.
Радіють всі, як фараону,
Покірно перед ним стоять.

Готові всі до забаганок
Бо чоловік в раю один.
Затихнуть як наступить ранок,
Щоб відпочив їх Аладін.

Лежить Петро і щось бурмоче,
Руками водить навкруги.
Дівочих ласощів ще хоче.
Сподобались йому отак вони!

Про жінку більше він не мріє.
Хіба до неї у раю
Без нього може і прозріє
Шукаючи Петра в гаю.

Відразу стала сумувати.
Який не є, а чоловік.
Скоріше повертавсь до хати.
Без нього буде їй гаплик.

Не буду більше я бурчати,
Наллю горілку у обід.
Закрию рот, буду мовчати,
Щоб зберегти сім’ю і рід.

Побільше ласки чоловіку
Тепер я буду проявлять.
Вже промайнула половина віку.
Нам чубитися треба перестать.

Зажити в мирі і покої,
Не тратить сили на пусте.
Любові ще пізнать такої,
Нехай хоч голову знесе.

Петро в цю мить розплющив очі,
На жінку дивиться й мовчить.
- Ти вже, коханий, їсти хочеш?
Я встигла стіл уже накрить.

Поцілувала ніжно в губи,
Допомогла із ліжка встать.
Петро чарчину приголубив
І став на їжу нажимать.

Ситно поїв, ще чарку випив,
До себе жінку пригорнув.
В садок її люб’язно вивів,
Про рай у сні уже забув.

Стоять і мило розмовляють,
Про те і се, і ні про що.
Вони обоє тепер знають,
Що щастя не упустять ні за що!