Пташку випущено з клітки. Ніч, близько першої години.
Прощальні слова, у них нерівний ритм, бо ллються сльози.
Тому у вірші ружі – рози...
...Усе. Ти прямуєш кудись вдалечінь.
На захід чи схід від незгасного сонця.
Твій дух, що лишив на землі свою тінь,
Уранці не зможе всміхнутися доньці.
А ми не зробили того, що могли,
Бо ти, вочевидь, ще лишалась би з нами.
І дивно цей всесвіт зробився малим,
В ту мить, як не стало тебе у нім, мамо.
Гадаю, погане спливло в небуття,
У спогадах ніжних лишилися рози.
Пробач за спізніле моє каяття,
Воно крижане, мов лютневі морози.
Навіки у серце своє запишу
Струмок твоїх сліз опівнічних... останніх.
Пишу тобі лист цей під звуки дощу.
То ти промовляєш до мене з-за гранi...
2011
Пiшла
© Copyright: Александр Зубрий, 2011
Свидетельство о публикации №111020801565
Свидетельство о публикации №111020801565
Рецензии