Поете!
Чи твої пісні,
Як ті струмочки весняні,
Сміються,плачуть і дзюркочуть,--
А ними тішиться,хто хоче ?!
Поете!
Чи твої слова,
Як сонцем збуджена трава,
Яку ніде не сіють люди,
Але вона росте повсюди ?!
Поете!
Чи твої вірші,
Що ллються прямо із душі,
Бодай в одну ввіллються душу
І кригу серця розворушать ?!
Поете!
О,якщо це так,
То ти і майстер,і мастак !
І,значить,ти - Поет від Бога !
І доблесна твоя дорога !
І мусиш йти по ній уперто,
Та обережно:
щоб не стерти,
По драпаковій тій дорозі,
У завзятті до дупи нозі....
Побажання поетам
© Copyright: Оксий Ожына, 2011
Свидетельство о публикации №111020701238
Свидетельство о публикации №111020701238
Рецензии
Поезія, як сенс свічи - горіти,
що оплавляє віск,
що опаляє світ,
в якому рій жаги несамовитих
думок та провидінь -
Лягають у фортеці феєрій,
де „світло сходу“ висвітить фантоми,
і мур єси - для подолання зору.
І довгий дзвін степів під свист стріли...
Та відступає віск на ґрані із вогнем,
та відступає світ на ґрані з несказаним.
Лишається палац у пломенінні веж,
в якому розум - тінню драгомана.
І ритм у скронях - начеб-то приспів
до закликання благодати Неба,
І перст вгорі - що начеб-то несмів,
але переступив пороги себе.
3.4.92
Иван Славко 11.02.2011 18:24 • Заявить о нарушении
що оплавляє віск,
що опаляє світ,
в якому рій жаги несамовитих
думок та провидінь -
Лягають у фортеці феєрій,
де „світло сходу“ висвітить фантоми,
і мур єси - для подолання зору.
І довгий дзвін степів під свист стріли...
Та відступає віск на ґрані із вогнем,
та відступає світ на ґрані з несказаним.
Лишається палац у пломенінні веж,
в якому розум - тінню драгомана.
І ритм у скронях - начеб-то приспів
до закликання благодати Неба,
І перст вгорі - що начеб-то несмів,
але переступив пороги себе.
3.4.92
Иван Славко 11.02.2011 18:24 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.