Обличча крейдою, не згасне.
Хай тільки дощ його розмиє.
Любов чекати не сучасно.
Нажаль не кожний розуміє.
За дарма серце обливати,
Де навіть сон твій у вогні.
Себе в кайдани закувати,
Бо дуже тяжко на душі.
Бо навіть жити не можливо.
Сумління просто за живе.
Тоді втрачаємо сміливо.
Допоки розум не пливе.
Ми не прокинулись і досі.
На нісенітниці будуєм дім.
Тільки слова як онті оси,
Залишить спогадам твоїм.
Дбайливо шити покривало?
Та дуже різні день і ніч.
Напевне сутінки настали,
Бо трєба кидати у піч.
Треба кидати
© Copyright: Игорь Шиян, 2011
Свидетельство о публикации №111020610833
Свидетельство о публикации №111020610833
Рецензии