***

Пізній осінній вечір листопада, починає падати перший лапатий сніг, а ти стоїш на зупинці і чекаєш останнього автобусу. Повітря навколо здається просто льодяне і руки ніяк не можуть зігрітися, холодно...Ще трохи і згасай останній ліхтар, і  все навколо окутує темрява. В останній момент ти розумієш, що чекати на автобус марно і вирішуєш іти  додому пішки. Сніжинки м’яко падають  на твоє  обличчя, волосся і чорне пальто покривається білою плівкою. Коли до твого будинку залишалось десять хвилин  і іти ставало все важче, бо ти зовсім замерзла, ти помічаєш, що під лавкою  згорнувшись комочком  труситься від холоду маленьке сіре кошеня. Хвиля жалю находить на тебе і ти береш його на руки, струшуєш сніг, ховаєш в пальто і несеш додому. В голові крутяться скажено думки про те,  як таке маленьке і миле створіння можна було викинути на вулицю. Ти чуєш тихе „мяу” і в очах кошеняти проминає страх.
- Не бійся, я тебе не скривджу! – шепочеш ти йому, а ніби як у відповідь, воно закриває очі і пригортається до тебе. І все ж таки, яка це наївна любов.
Коли ти прийшла додому, то кошеня вже міцно спало в твоїх руках. Ти акуратно поклала його на крісло, роздягнулась і витерла мокре від снігу волосся. На кухні залишила маленьке блюдечко з молоком, заварила міцну чорну каву   і пішла до своєї кімнати. В колонках грав тихий джаз, ти закуталась в плед і сіла на підвіконня. В твоїй голові промайнула думка, що ти все такий сильно замерзла, а ноги страшенно боліли від постійних тренування і високих підборів. Тобі здавалось, що за чотири  роки проведені в театрі, ти вже привикла до наднормового графіка. Та зараз втома відчувалась якось надзвичайно гостро. А за вікном все далі падав сніг і мороз почав малювати свої візерунки в тебе на вікні, ти немов зачарована танцем сніжинок вернулася в далеке минуле, де історія твого життя тільки починалася і перед тобою в перше постав найважчий вибір у твоєму житі. Все це здавалося таким далеким, ти всі ці роки пробувала забути, викинути це все з голови і іноді тобі здавалась, що в тебе це навіть виходить. Хоча насправді це все просто припало товстим шаром пилу, як стара книга, яку не  діставали з полички роками. Ти намагалась втекти від цього, сховатися під пеленою турботи, тяжко вимучуючи себе роботою і навчанням. Іноді ти згадуєш свої перші дні в балетній школі і дякуєш несподіваному випадку, який допоміг тобі влаштуватися балериною в театр. А іноді серце не витримує і полинає в солодкі спогади про нього. Ти і досі картаєш себе за те, що тобі все кинула і поїхала сюди, зовсім чуже місто і розпочала нове життя. Ти часто задаєш собі питання, щоб було, якби ти послухалась його і залишилась, вбивши в серці всі свої надії, зрікшись свого таланту, але залишивши кохання. Хоча це може був просто дим.
Ти і не помітила, як в будинках повністю погасло світло і як те кошеня, що ти сьогодні, точніше вже вчора принесла додому,  лягло біля тебе, так довірливо поклало голову тобі на коліна, тихо муркотіло і дивилося на тебе своїми великими, зеленими очима.  Воно ніби просило тебе не згадувати минуле і біль пов’язаний з ним. Ти розумієш, що насправді ви маєте багато спільного, бо вас однаково вимучило життя. Ти усвідомлюєш, що якби не помітила його під лавкою, то до ранку кошеня не дожило. Дивно, але ти проймаєшся теплом і чимось настільки схожим на любов відчуттям до цього створіння, яке вже згорнулось клубочком в тебе на руках. У цей самий момент тобі згадується фрагмент з минулого щастя, коли він переконував тебе лишитися поруч із ним і його остання фраза: „Вирішувати тобі, а не мені. Тільки скажу тобі таке: вся та метушня – вона нічого не означає. Вона не має жодного значення. Єдине, що має значення, що повинно мати значення, – це любов. Вона врятує світ, в кінцевому результаті. Бо якщо це не так, то й Кафка – звичайнісінький сухотник, і Гендрикс – простий собі негр з гітарою, і джаз тоді не джаз, а так собі – бренькання на піаніні… Вона просто мусить врятувати  всіх нас. Не краса. Не секс. Не пристрасть. Не гроші. Не надія і точно не політика. Світ врятує любов.”
По твої щоках покотилися сльози. Хоча ні, вони лиш вода, хоча і гірка, і присмак болю на устах і ти - це всього лиш брехня. Ти ще раз заглядаєш в зелені очі кошеня і погоджуєшся, що світ врятує тільки любов.  Ти береш кішку на руки, вимикаєш музику і світло, і поринаєш в глибокий, чимось щасливий сон.