Вже осінь стукає в моє вікно,
Десь літо відлетіло, мов лелека,
Я лиш пригадую, яке воно було –
Таке чудове і таке далеке.
Холодна й дощова була весна,
В якій моє дитинство пролетіло,
Та все – таки вона життя несла,
І розлучатись з нею не хотілось...
Нестерпно швидко став летіти час,
Вже мої скроні сивина покрила.
Своє життя я прожила для вас –
Собі ж нічого так й не залишила.
Лиш порожнеча й біль, що я одна,
Самотність клята тішить мою душу.
Я лиш не знаю, де ж моя вина?
Та все ж за неї я платити мушу.
На жаль, мені життя не повернуть,
Все, що пройшло, змінити не піл силу.
В самотності мої літа пройдуть,
В самотності додому я полину.
Ще не багато – й осені нема,
І білим снігом все кругом укриє...
Не знаю лиш, яка прийде зима,
Чи хтось мене іще теплом зігріє?..
Осiнь
© Copyright: Валентина Кателян, 2011
Свидетельство о публикации №111020502560
Свидетельство о публикации №111020502560
Рецензии
такий у цьому вірші біль та смуток... аж зимно стало
Ядвига Ясенева 10.02.2011 09:45 • Заявить о нарушении
Ядвига Ясенева 10.02.2011 09:45 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.