Сиділо край дороги дві самотності
Спиною притулившись до спини,
Чому це доля так завжди обходиться
З хорошими та добрими людьми?
Чому це доля не звела їх юності,
А жартувала з ними стільки літ?
Лише тепер звела вона на старості,
Коли вона вже бабця, а він - дід .
Та у теплі, в любові нерозтраченій,
Що в юні роки було нікому віддать,
Зігріються самотності на старості-
Хай буде щастя їм і благодать.
Низенько долі поклоніться в ніженьки
За щастя, що чекали все життя,
Як нагорода за терпіння й людяність,
Тож будьте, любі, разом до кінця.
Двi самотностi
© Copyright: Валентина Кателян, 2011
Свидетельство о публикации №111020502552
Свидетельство о публикации №111020502552
Рецензии
Прекрасно, Валентино! "Лювви все возрасты покорны".
Елена Сребняк 17.02.2011 20:50 • Заявить о нарушении
Елена Сребняк 17.02.2011 20:50 • Заявить о нарушении