Душа втомилася щораз вдягати маску…
Бо вже немає в залі глядачів, -
Усі на сцені, - ролі грають власні…
Лише Один Глядач, - що цей театр створив.
Він споглядає пильно і шукає серце,
Що вільне від тих зоряних хвороб…
Що прагне до Творця… що зізнається
У тім, що зранене від власних хибних спроб…
Вівця без пастиря – приречена блукати…
Струна без скрипки – мертва та німа…
Душа без Бога – як сліпий без палки,
Без світла зрячий… - доля в них одна!!!
Що ж залишається?! – упасти на коліна, -
Так бо видніше Бога в повний зріст, -
Й заплакати так щиро, мов дитина:
Щоб Тато далі на Руках вас ніс!!!
04:10 04.02.2011 року м. Вишгород
Зiрвавши маску
© Copyright: Валентина Руда, 2011
Свидетельство о публикации №111020406397
Свидетельство о публикации №111020406397
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.