Когда замкнёт...

                http://www.stihi.ru/2011/01/31/2133
                ------------------------------------------
                по следам Маргариты Метелецкой


Пусть жадный мир – источник бед,
Затопит до краёв истома,
Я  – Бога дочь, лишь им ведома
В мгновеньях хрупких зимних лет…

И мчат затёртые слова,
Давнишний гнёт моей печали…
Воспоминания причалят –
Прошу их, Память, просевать!

Душа на Небо правит взгляд…
Торчит тревога в сердце стержнем…
Терзает нежность,  что безбрежна –
То колыбель моя, Земля,

Где знала счастье и беду,
Откуда в Вечность я уйду…


Оригинал:


Коли замкне захланний світ,
Затопить збирана знемога,
Я знов звертаюся до Бога
В ламкі хвилини зимних літ...

І мчать пошарпані слова,
Задавнений, зашерхлий смуток...
Солоних згадок чорний жмуток
Примхлива пам'ять просіва...

Душа на Небо подивля,
І мучить збурена бентега,
І крає ніжність безберега,
Що є колискою Земля,

Де знала щастя і біду,
З якої в Вічність я піду...