Казка про золоту рибку

Каже Баба свому діду,
- Ти купи мені корито,
Бо старе уже згнило,
Не годиться вже воно.

Дід потилицю почухав,
- Де ж тобі візьму я, слухай?
В мене і грошей вже нема,
Так що просиш ти, дарма.

Баба тупнула ногою,
І показує рукою:
- Бачиш там, іди не стій,
Рибка банк відкрила свій.

Модно зараз кредит брати,
Чув про це ти – чорт горбатий!
А в заставу віддамо,
Все, що маємо майно.

Дід похнюпившись пішов,
З жінкою, номер не пройшов.
Ох і стерва вже стара,
Але ж іншої нема.

З почуттям тяжким на серці,
Відкриває дід наш дверці,
І тихенько так  пита:
- Де тут рибка золота?

Що від мене, старий, треба?
Сказав голос – як із неба.
- Та хотів я грошей взяти,
Щоб корито купувати.

- Добре! Дам тобі я грошей,
Бачу дід ти все ж хороший,
Але ти запам’ятай,
Що боржник мій, так і знай.

Баба гроші вмить в сумину,
І мерщій до магазину.
Накупила суконь, сито,
Нащо їй вже те корито?

Наряджається щодня,
Перед дзеркалом вона.
Десь дістала «Бурда-моду»,
Щоб змінити свою вроду.

Дід не раз просив кредиту,
На новеньке те корито.
Але гроші, як вода,
Дай мішок – все не хвата.

Прийшов час борги вертати,
Але нічим віддавати.
Все пішло на модні тряпки,
На шкарпетки, та на шляпки.

Дім забрали за борги,
В діда двинулись мозги.
Ну а баба, як побита
Все сидить біля корита.