Моє серце відчує розлуку,
За хвилину наллється печаллю.
Мені хусточка жалить руку,
Провела… і самотність стрічаю.
Ще недовго. Вже вітер шарпає
І розносить довкола звуки.
Знову спогади пам’ять черпає
Під колес нерозважливий стукіт.
Ось і рушив. У вікнах темно.
Я стоятиму тут до світання.
Сподіватись на чудо даремно –
Ми зустілись сьогодні востаннє.
Я мовчу. Я невсилі спинити,
І за потягом бігти невзмозі.
Більше ні в кого щастя просити
На холодній життєвій дорозі.
Хтось говорить, що все минає,
Що не можна весь час страждати.
Так вважає лиш той, хто не знає,
Як кохання навік проводжати.
Пульс на колії ледь відчутний.
Ти далеко й такий далекий.
Поряд Осені дух присутній –
Прилетів на крилі лелеки.
Він утер хустинкою очі.
Приголубив й навшпиньки відходить.
Та не хочу! Я вірить не хочу!
Що на світі усе проходить!!!
Все проходить..
© Copyright: Дэ Лидия, 2011
Свидетельство о публикации №111013005708
Свидетельство о публикации №111013005708
Рецензии