Василий Стус. В опустевшей квартире...

В опустевшей квартире,
словно стенка, бледна,
спит, одна в целом мире,
притомившись, жена.
Стала вовсе недужной:
сколько лет, день-деньской –
а ни вести о муже,
а ни сплетни какой…
Удлиняются тени,
звон от нимбов икон,
и растёт исступленье
в жёлтых рамах окон.
В том, мой сокол, и беды:
в дом, где ты взаперти,
ни пройти, ни разведать,
ни дороги найти.
За тобою, желанный,
слепну в мраке судьбы.
Будто конь на аркане,
мир встаёт на дыбы.

(оригинал)

* * *
У порожній кімнаті
біла, ніби стіна,
притомившись чекати,
спить самотня жона.
Геть зробилась недужа:
котру ніч, котрий день -
ані чутки про мужа,
ані - анітелень.
Лячні довжаться тіні,
дзвонять німби ікон,
і росте голосіння
з-за соснових ослон.
Мій соколе обтятий,
в ту гостину, де ти,
ні пройти, ні спитати,
ні дороги знайти.
За тобою, коханий,
очі видивила.
Ніби кінь на аркані,
світ стає дубала.