Крила

Іду життям,
А начебто лечу -
Понад лугами,
                спілими житами.
О,скільки простору
                під нами і над нами !
Від страху -
                чи  від радості тремчу ?


Згоряє серце
                з розпачу і муки,
Зронивши крила,
                заломивши руки,
У прірву чорну падаю,
І б'юся
О камінь відчаю
                і безнадії.
І хто,здається,
                врятувать зуміє ?
Всього людина -
                як це,Боже,
                мало....


Та ніч пройшла
І знову сонце встало,
Волосся відкидаю із лиця,
Дивлюсь у небо:
Ні,безодня ця
                ще не остання,ні,
Бо не моє тут місце --
                у пітьмі.

І починаю знову
                видиратись
Камінням гострим -
                вгору.
Вибиратись
                на світло.
Не замкнути
                в нору
Того,хто Сонце  бачив,
Хто літав і дихав.
Спокійно,серце,
Тихо,
        тихо,тихо...
І вибухни !
І крила розгорни!
Немає ні гордині,
                ні вини:
Нам крила
                Бог дає,
І ми не винні...
Страждаючи,
                летіти
                ми повинні,
Як крила є!
О,крила....
Горе ви
              і щастя ви моє !