12:56
«А»:
Як вітер зриваюсь з Кавказьких вершин,
Азов пролітаю, як дума,
Буяю в степу, бо там я один,
Звільнитися хочу від суму.
Я рвуся туди, де безмежніє степ,
Де вільно душа спочиває,
Де воля, свобода, де дух і вертеп,
Про це лишень ангел мій знає.
А вечором стишую вільний свій біг,
На мене з-за хмар зорять зорі,
Коли б був всесильним, таке зробить зміг,
Не нидів би в смутку і в горі.
Вночі степ мовчить, а із ним мовчу я,
Вдивляюсь у темінь безмежну,
Тоді пам’ятаю, що в мене сім’я
Несу їм вогонь обережно.
Потрібен їм вогник, бо він є тепло,
Добробут і дружня розмова.
А поруч зі мною заснуло село,
І чується батьківська мова.
Как ветер срываюсь с Кавказских вершин. укр
© Copyright: Валюша Александрова, 2011
Свидетельство о публикации №111012508967
Свидетельство о публикации №111012508967
Рецензии
