Плач народе до безтями! або 3-е прозрiння, епiлог

Перше й Друге...
............

Долю ту пізнать не зможе,
Бо вона йому вороже,
Лиш свою пихату славу,
Перетворює в державну,
Ладен цілувать любого
Хто лабузить його лоба,
Або златом посипає,
Царства в вічності бажає.
За такі свинячі перла,
Він віддасть й Дніпро, і зерна,
І Миколу, і Наталку,
Бо вони іще ж із малку,
Не зрозуміють ніяк,
Що є так. А що не так,
Щоб забулась доля власна,
Свого діда, батька, дядька,
Що колись як милість сиву,
Дарував Господь – єдину,
А навіщо їм вона,
Й одним розчерком пера,
Вже радіють ситі й босі,
І пани, і знов пани,
Землевласники одні,
Бо свою державу мають,
І земельку набувають.
Щоб ціна була красива,
Скільки треба того діла,
І за ті свинячі перла продадуть,
А з тім й померлу,
Мрію жовто –голубу,
Синь блакитну й запашну,
Віком встояну пшеницю,
І луги й землі пашницю,
І Миколу, і Наталку,
Все зведуть в чужі банкноти,
Безталанні їх турботи.
Бо нездарні твої діти,
Мать своє і багатіти,
За своє пристойно дбати,
І чужого не займати,
Лиш одне спроможні вправно,
Рить! І те все безталанно,

На Вкраїні всяк ся знає,
Хто нарив, відповідає,
 Бо полюють ту свиноту,
І в степу, і по болоту,
Щоб не дать свинячій рилі,
 Землі рить в країні милій…