Собача вiрнiсть

Собаку вигнали із двору
За те, що зовсім залінивсь.
- Іди й не повертайсь додому.
Пішов до лісу, нахиливсь.

Ліг під пеньком, сльозу втирає
Так гірко стало на душі.
І що робити він не знає,
Ще й досі пахнуть лаваші.

Лежить, по вітру носом водить
І згадує своє життя
В цю мить до нього вовк підходить
- Ну що, Сірко, приходить каяття?

Служив хазяїну ти справно,
А він негідник взяв прогнав
І поступив зовсім не гарно,
Як не крути, а перебрав.

Не розкисай, тут жити можна
Не має м’яса – всим кормись.
Кудись веде стежина кожна,
Як не наївся - відлежись.

Нехай хазяїн твій бідує,
Що вигнав сторожа у ліс.
Тепер овець нехай рахує,
Ми дулю піднесем йому під ніс.

Він ще не раз тебе згадає,
Коли у нього вівці пропадуть
Шукатиме весь час, бо знає,
Що без собаки не заснуть.

Сьогодні ми у хлів полізем,
А ти піднімеш гучний лай.
Усіх собак в селі піднімем,
І буде гамір через край.

На нас кидайся і не бійся,
Що буде шерсть тільки летіть.
Роби щоби з хазяїном зустрівся,
Нехай він бачить твою прить.

Прогнав вовків Сірко із двору,
Підбіг до будки і ричить.
Отримав знов цей двір опору,
Й хазяїн більше не кричить.

Підніс Сірку борщу із м’ясом,
Стоїть і гладить йому шерсть.
Тепер все їстимеш с запасом.
І сварці наступив кінець.

Сірко роз’ївся через тиждень
Став менше гавкати тепер.
Розплющив очі на Великдень,
І знов надовго він завмер.
Д
о нього вовк приходить, як стемніє
Наб’є барило і сидить.
- Ти бач, Сірко, живе хто вміє.
І почина на місяць вить.

В селі переполох зчинився:
Собаки гавкають і люди піднялись.
- Біжи у ліс, - Сірко змолився,
- А то намилять шию, як колись.

Собачу вірність треба поважати,
І їх довір’ям дорожить.
Про це повинні всі ми знати
І дружбу їхню заслужить.