Ти – образ, незбагненний для людини.
В тобі є посмішки зваблива мить тепла.
Я зрозуміти намагаюся щоднини,
Де ти до мого серця ще жила?
В якім краю не марили тобою?
Де небо не блакитилось зза хмар?
Чиїх очей ти не торкнулася красою
Своєї вроди, крізь реальність без примар?
Де люди ті, кому не пощастило,
Купатися в обіймах почуттів?
Хто не зумів розгледіти вітрила
Душі твоєї, в пристрасті морів?
Кому, скажи, не дарувала доля,
Відчути дотик посмішок твоїх?
Кому ріднішою здалася воля,
Ніж пестощних тенет ласкавий гріх?
І правду цю шукаючи усюди,
Знайшов я відповідь, яку раніш не знав –
Вони, навколо, всі звичайні люди…
А я, з тобою поруч, богом став.
Ти
© Copyright: Сербин Олег, 2011
Свидетельство о публикации №111012402562
Свидетельство о публикации №111012402562
Рецензии