Як пущений, небесний нісся диск,
ковтаючи підхопленеє здолу,
іржання й легіт, зойкання і виск,
двигтячи землю, сунулись посполу!
Понад містами, над дахами йшло,
мигтіли копитА, снували мітли
і жевріло розчахнуте жерло
з під плахт відьомських в кучмах соромітних.
Хто, на рожно настромлений, чухрав,
а хто летів, кублом гадючим звившись,
втягаючи до плюсклого нутра
усе живе, все тепле, все що дише,
щоб викинути мертвим потойбіч.
Стрясаючи вургилами, козлища
файдали злом, - там, де впилось мов кліщ,
їх сім'я в землю, зводився вовчище.
Свищами поробилася земля,
берези закричали і сконали,
із люльки покотилось немовля, -
заструплене, посиніле, оспале -
і кинулось за стовпищем услід.
А сила перла на північний схід…
I потекла кров, i вмерла людина
© Copyright: Катерина Стрельникова, 2011
Свидетельство о публикации №111012306478
Свидетельство о публикации №111012306478
Рецензии